На початку квітня Кабінет Міністрів України спростив механізм виходу приватних українських виробників продукції військового призначення на міжнародний ринок, скасувавши зобов’язання суб’єктів господарювання, яким надані повноваження на експорт товарів військового призначення, здійснювати маркетинг ринку збуту і встановлювати зовнішні ціни на товари військового призначення за погодженням з ДК «Укроборонпром».

Зміни в цій площині назріли давно, і демонополізація процесів зовнішнього ціноутворення та маркетингу ринку могла б стати першим кроком в напрямку позитивних, вкрай необхідних зрушень, які б сприяли розвитку вітчизняної оборонної галузі.

Варто згадати, що скасований Урядом порядок встановлювався постановами Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. № 838 та від 12 липня 1999 р. № 1228. І якщо до 2014 року, в довоєнні часи такі умови ведення бізнесу були здебільшого виправдані, оскільки оборонна промисловість фактично складалася в основному з підприємств державної власності то, в реаліях сьогодення вони не тільки перетворилися на атавізми, що втратили актуальність й ознаки прогресивності, а й значною мірою стали завадою на шляху подальшому розвитку галузі.

Рішення Уряду усунути ці перепони приватний сектор ОПК, в тому числі й підприємства Ліги оборонних підприємств України сприйняли адекватно – вітаючи лібералізацію і демонополізацію зовнішньоекономічної політики держави.

Однак, як це вже неодноразово траплялося в нашій історії, ніби ні звідки, виникло те саме горезвісне «але».

Попри існуюче рішення Уряду, нині остаточне вирішення щодо запровадження прогресивних змін повисло в повітрі – постанову було передано на узгодження з СБУ, СЗР та ДК «Укроборонпром». Те, що ця процедура не пройде як звичайна формальність, і може перетворитися на обставину, здатну торпедувати започатковані урядом зміни, стало зрозумілим одразу – по реакції та риториці спікерів однієї зі сторін «узгодження».

Головними опонентами урядовому рішенню в дискусії, що розгорнулася навколо постанови Кабміну, як і очікувалося, стали представники державного концерну. Днями своїми одкровеннями поділилися в інформпросторі одразу двоє топ-менеджерів УОП – заступник генерального директора концерну з маркетингу та збуту Михайло Морозов і заступник гендиректора концерну з питань взаємодії з органами влади Мустафа-Масі Наєм.  Суть обох спічів відверто «принципова»: запропоновані Урядом зміни – це дуже добре, ми їх підтримуємо, але…

І тут варто навести цитати. Пан Наєм зауважує: «Суть регуляции состояла в том, чтобы не допустить искусственной конкуренции на внешних рынках и, соответственно, необоснованного занижения цены военной техники украинского производства. Это в свою очередь напрямую влияет на общий объем валютных поступлений государства от всего рынка сбыта военной техники.

Скажу сразу. И как человек и даже сотрудник как государственной оборонной компании я поддерживаю это решение. Это, по сути, правильно и рано или поздно это должно было случиться. Частный и государственный бизнес должны конкурировать на равных.

Но теперь есть вопрос, на который нам всем надо честно ответить: а действительно государственные оборонные предприятия могут на равных конкурировать с частными компаниями?

Действительно ли у них столько же свободы в ценообразовании, как и у частных? На самом ли деле все частные предприятия экспортируют собственную продукцию или среди множества очень крутых, правильных и перспективных компаний есть и мошенники, построившие свой бизнес на украденных технологиях, документации и коррумпированных чиновниках?..»

Інший заступник гендиректора концерну, який реакцію приватників на демонополізацію УОП називає «визгом» у своїх роздумах притримується такої ж позиції, однак значно посилює тему «мошенников» в приватному ОПК: «Что такое частные предприятия, производящие вооружение и военную технику? Откуда они появились?

Ни для кого не секрет, что зачастую такие предприятия возникали прямо за забором государственных, обремененных неподъемным грузом старых долгов, социальными проблемами, судебными процессами и прочим.

Каким-то чудом сотрудниками такого нового частного предприятия становились лучшие рабочие и инженеры соседнего, государственного “доходяги”.

Понятно, что их зарплата была в разы выше, чем у соседей. Иногда вместе с “мозгами” к частникам перекочевывала еще и часть оборудования из госпредприятия. И вот уже такое частное предприятие начинало производить ту же продукцию, что и соседнее, умирающее, государственное. Что удивительно – у такого частного предприятия откуда ни возьмись появлялась вся необходимая документация для такого производства! Неужели купили?! Существует ли вообще легитимный процесс приобретения такой документации у государства? Зачастую, кстати, секретной. Защита государственной интеллектуальной собственности в области производства вооружения и военной техники (ВВТ) — это вообще отдельный серьезный и больной вопрос…

Ну и напоследок — директором такого частного предприятия становился, как правило, бывший директор государственного. А конечным собственником, например, бывший депутат из профильного оборонного комитета.

Сможет ли теперь военное госпредприятие конкурировать с соседним — частным? Ответ очевиден».

Правда, далі все ж таки зазначає, що серед приватних підприємств «есть честно созданные компании талантливыми и предприимчивыми людьми, иногда потратившими на это все свои сбережения. И развитие таких частных компаний не остановить».

Зазначимо одразу – темою шахрайства мають займатися відповідні органи, до яких, за наявності фактів, з відповідними заявами мають звернутися всі свідомі громадяни… Чи є такі заяви?

Наразі про них невідомо. Натомість відомо, що приватний сектор в ОПК у своїй переважній більшості фактично зародився після початку воєнних дій на Сході країни, коли значна частина приватних підприємств переорієнтували власне цивільне виробництво на військові рейки і розпочали розробку та створення продукції оборонного призначення.

Навряд чи цього не знають ті, хто розповідає про «мошенников».

Лукавством виглядає і байка про те, що приватні виробники демпінгуватимуть ціни на зовнішньому ринку, конкуруючи з продукцією підприємств державного сектору.

У цьому сенсі хотілось би почути чіткі відповіді від представників Концерну:

чи можуть вони навести приклади того, коли однотипна продукція українських державних і приватних підприємств одночасно виходила на один і той же зовнішній ринок? А якщо такі випадки траплялися, то чи не свідчать вони про те, що впливаючи на ціноутворення та маркетинг ринків збуту приватного конкурента, концерн сам міг занижувати ціни на власну продукцію, або вимагати від приватного виробника встановлення такого рівня ціни, яка б виводила «приватника» із гри?

чи не надає регуляторна функція Концерну  (у якого може бути подібна продукція) з отриманням інформації (про продукцію та замовника) можливості спокуситися і прибрати контракт до своїх рук, відмовивши приватнику у погодженні і, відповідно, провести цей контракт через свого спецекспортера, для отримання комісії?

Тож, як не крути, а конфлікт інтересів присутній. Ну ніяк не може один суб’єкт господарювання впливати, і щось погоджувати іншому. Це суперечить здоровому глузду!

Щодо теми «валютних надходжень», які зменшаться внаслідок втрати концерном контролю над приватним сектором…

З 65 учасників Ліги оборонних підприємств лише 6 компаній мають повноваження на експорт товарів військового призначення власного виробництва. При чому, більшості з них відповідні державні дозволи було надано в середині минулого року. За підрахунками пана Морозова, загалом у приватному секторі ОПК налічується близько двадцяти приватних виробників, наділених цим правом. Тож говорити про те, що прибутки двох десятків оборонних компаній суттєво вплинуть на рівень валютних надходжень до державної скарбниці, виглядає, принаймні як не надто сильний аргумент. Тим більше, що валютні надходження як приватних, так і державних підприємств міняють по одному курсу і податки приймають на одні рахунки. Держава Україна є акціонером підприємств всіх форм власності на 18%  і тому не важливо, де буде генеруватися прибуток, головне, щоб він генерувався.

Тож, загалом, позиція партнерів з Укроборонопрому (в 2017 році між Концерном та Лігою підписано Меморандум про співробітництво) в питанні відмови від невластивих функцій регулятора дивує.

Поки, як бачимо, виходить майже за словами, сказаними  героєм Олега Борисова у класичному фільмі «За двома зайцями»: «Это же ведь очень и очень! Да! Да! Но – нет!».

Олег Брюшковський

Генеральний директор ГС «Ліга оборонних підприємств України»