Стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу – це програмний документ з горизонтом планування на десять років, що консолідував всі впроваджені за останні роки новації та реформи, та розроблений на основі оцінки ресурсних та виробничих можливостей всіх сегментів української оборонної промисловості.
Схвалення Стратегії є свідченням того, що український оборонно-промисловий комплекс трансформується в нову модель – від реформ до сталого розвитку.
Перетворення, що вже тривають, мають кроссекторальний характер і стосуються інтересів ключових стейкхолдерів: суспільства та міжнародної спільноти як контролюючих інстанцій, української армії як споживача та підприємств оборонної промисловості як виробника. І, звісно, визначальною є участь останніх.
При розробці положень Стратегії оборонно-промислового комплексу такі інтереси були повністю враховані. Саме тому документ є відкритим: до його обговорення були залучені компетентні державні органи, силові відомства, представники науки та промисловості. Стратегія отримала схвальну оцінку базової науково-дослідної установи України – Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України та була презентована в офіційному представництві НАТО в Україні.
Стратегія є продовженням вже проведених реформ та підґрунтям для запланованих змін, у центрі уваги яких – виробництво. Нормативне закріплення віднайшла практика об’єднань промислових підприємств за виробничими сферами. Промисловість отримує інструментарій: державний сектор – плани та чіткі кроки їх реалізації, приватний – широкі можливості. Така модель вже працює, і тому підтвердження – «Козак» та «Фурія» поряд із «Вільхою» та «Богданою» на параді з нагоди двадцять сьомого Дня Незалежності України.

Конкретизуючи зазначене в розрізі приватних підприємств, варто зупинитись на трьох основних орієнтирах: інтенсифікація участі в оборонних проектах, в системі державних закупівель для потреб оборони, у військово-технічному співробітництві.
Перше. Вже у середньостроковій перспективі планується знизити навантаження на державний бюджет шляхом впровадження принципів самоокупності та розширення доступу до оборонних проектів широкого кола українських суб’єктів господарювання.
Водночас, зняття чинної сьогодні в українському законодавстві заборони на створення спільних підприємств та провадження спільної діяльності сприятиме сталому функціонуванню приватного сектору як потенційного співрозробника – вже із залученням в такі проекти іноземного капіталу або використання потенціалу внутрішньодержавних приватних інвестицій.
Друге. В контексті переходу України на трирічне бюджетне планування було запроваджено систему планування державних закупівель для потреб оборони на середньострокову перспективу. Це дозволило силовим відомствам ефективно планувати потреби та наявні ресурси, а виробникам озброєнь – завантаження виробничих потужностей. Так, підприємства отримали гарантії замовлень та окупності інвестицій у власне виробництво.
Проте реформа системи державних оборонних закупівель не обмежується трирічним плануванням. Наступним кроком в рамках реалізації Стратегії має стати запровадження частково конкурентних процедур під час здійснення відбору потенційних виконавців.
Необхідність перегляду підходів до забезпечення транспарентності закупівель обумовлена як проєвропейським вектором розвитку оборонної промисловості, так і посиленням ролі громадянського суспільства в процесах зміцнення обороноздатності та підвищенням вимог до прозорості роботи державних інституцій.

Запровадження частково конкурентних процедур має на меті подолання корупційних факторів, недопущення монополізації ринку та створення підстав для розвитку приватного сектору.
І, хоча налагодження виробництва озброєння та військової техніки є складним процесом, перегляд критеріїв відбору та впровадження системи захисту внутрішнього оборонного ринку від недобросовісної конкуренції вже у середньостроковій перспективі дозволять залучити ще більше приватних компаній з вигідними ціновими пропозиціями та якісними продукцією та послугами українського виробництва.
Третє – лібералізація зовнішньої торгівлі та вихід приватного сектору на міжнародні ринки. Спрощення процедури отримання підприємствами права на здійснення експортно-імпортних операцій в оборонній сфері дозволить приймати рішення щодо ведення такої діяльності самостійно або через підприємства, що вже мають спеціальні повноваження.
Крім того, автоматизація отримання дозволів на експорт та імпорт товарів в рамках реформи державної системи експортного контролю та скорочення часу на отримання таких дозволів має на меті прискорення організаційних процедур.
Якими є очікувані результати? Використання цього інструментарію сприятиме насиченню внутрішнього ринку інвестиційними коштами – вигоди для національної економіки. Повною мірою будуть задоволені потреби силових структур – це один із критеріїв обороноздатності держави. Нові замовлення та гарантії отримання таких замовлень у майбутньому – ознака сталого розвитку оборонного виробництва.
Фактично, сьогодні оборонно-промисловий комплекс слід розглядати як один з основних чинників забезпечення економічного зростання та базис для побудови системи національної безпеки України. І дотримання лейтмотиву реформи оборонної промисловості, започаткованої кілька років тому – паритету розвитку державного та приватного секторів – є запорукою становлення України як держави, здатної забезпечити виробництво конкурентоспроможного на світовому ринку озброєння та військової техніки.

Андрій Тивончук,
директор департаменту стратегічного розвитку сектору оборони та безпеки Міністерства економічного розвитку і торгівлі України